Відщебетало тепле літо солов’єм,
Зозулею в гайочку відкувало.
Гнізда пташина восени уже не в’є,
За сонцем і за вітром слідкувала.
Адже у вирій їй збиратися пора:
Ой, чи не підведуть пташині крила?
Як поведе себе в дорозі дітвора?
Вітри на південь шлях чи не закриють?
Вона у клопотах від ранку й до зорі –
Таке життя тепер для всіх настало:
Малеча теж, здається, стала на порі –
За літечко он як попідростала.
Ця рання осінь ще не вмилася дощем
І золота теж майже не надбала,
І птахи всі не відлетіли також ще.
Вона ж спита з лінивих і недбалих.
25.08.13
Ганна Верес