Лікуй мене своїми почуттями,
До біса шли всю зайву метушню,
Зроби щоб мліла, так щоб до нестями
Боялась постать втрати твою грішну.
Чи поговори зі мною, як товариш,
Немає сенсу в тому, що на серці
В мене, а що до тебе - ти теж мариш,
Тільки не про ту, що бачу я в люстерці.
Що те́бе може тут тримати?
Така ідилія пекуча і фатальна,
Чи є то доля? то вона триклята,
За що ж тоді така безжальна?
Миритись можна з легкістю зі всім,
Але не примиритися, коли байдужість,
Яка на тиждень разів сім,
Переплітається в твою безглуздість.
Точнісінько як ми зробили це життями,
Що якось жалюгідно виглядає,
Ти чи лікуй мене своїми почуттями,
Чи стань же тим, хто так не надихає .
́