Йде дощ, усі спішать сховатися в метро,
Ніку́ди лиш бабуня не спішить:
Сидить і мокне під дощем, їй все одно
Якусь копійку треба заробить.
Сидить і жалібно всім дивиться услід,
І крапельки збігають по щоках,
Чи від дощу, чи від її горючих сліз,
В хустині губиться сльоза гірка.
Великий рух в районі цім байдужих лиць, –
Здорові, молоді… Але дарма
Старенька бабця під дощем отут сидить,
Тому що серед них людей нема.
Минули швидко роки і болить душа, –
Вже молодість її не повернуть…
Ці лиця всі тією ж стежкою спішать
І в немочі також закінчать путь.
25.06.2012 р.