Літо втікає в тебе тягучим медом,
топить зими́ крижані печаті.
І ти страждаєш на некомплетність,
бо стільки історій в тобі початі.
Бо стільки від тебе тягнеться ни́ток,
і кожна на́пнута мов струна,
і кожна шарпа, і розривають,
а в такт вібрує лише одна.
Лише одна поведе до щастя,
і нею в тебе вливається літо,
гарячим тремом стіка по тілу,
і ти вже можеш когось зігріти.
Колись ти вміла когось чекати.
Нитки натягуются і рвуться.
Але тобі того зовсім не жаль,
бо найміцніші таки зостаються.
