Піски твої здіймають хвилі,
Так грандіозно вигинають стан.
Під пальцями солярної богині
Примружить очі караван.
І аль-Магрі́б ворожить над віками
І омиває світлом небосхил
Лиш той не піде в золоті стежками,
Хто власну Мекку необачно загубив.
І сивий Хронос ходить по пустелі
Босоніж по розпечених пісках
Лиш тут він в шо́вковій постелі
Зупинить Його дні у снах.
Спинився час і вітер б’є в обличчя,
А Він іде на захід, що горить.
А Марраке́ш тепер малює вічно
Ті очі, що так ваблять жить.
А він іде, тепер вмирало сонце
«Я на колінах, Мекка не моя!»
Кришталь вини із тугою у серце,
Лиш тільки очі – вбитая зоря.
P.S. "... на пение дудука идет лишь тот, кому действительно интересна жизнь его собственной души" (Argishty)
