Кривавими кроками,
Важкими й повільними
Відходить зима і мовчить.
Пліткарки сороками
Сідають під стінами,
І котрась із них вже сичить
Про весни нерадісні,
Чужі і невидимі,
Про літо занадто жарке,
Про слабкість на старості
Між злими небритими
Дідами.
І ще щось таке.
Неспішними водами,
Червоними й білими
Відходить в нікуди зима.
Брудними розводами,
Грудьми переспілими
Здригається та, що сама,
Як кішка вмивається,
Чекає на гостя і
На стіл кладе зайвий прибор.
А він не з’являється,
Й до крові на постілі
Вона рукоблудить позор.
Ридає від горя,
Вклоняється низько,
Збирає жертовний букет,
І хоче до моря,
Де щастя, як військо,
Чекає.
І ще щось таке.
Скупими салютами,
Замерзлою квіткою
Зима повертається в сон.
Тісними каютами,
Нерідною тіткою
Реве корабель, як бізон.
І в небо на палубі,
Вусатий і вицвілий,
Вглядається чийсь капітан.
Чи є в нього алібі,
Чи зможе він вистрелить,
Чи разом пропан і бутан?
Весна не спізнилася,
Весна увірвалася,
Весна одягла щось легке
Й на трон свій усілася.
Зима обірвалалася
І зникла.
І ще щось таке.
