Ти знову п`єш, і настрою немає,
Ти відчуваєш цю дифузію у кро́ві?
Тебе ніхто і ні́де не чекає,
А замість серця – плями пурпурові.
Ти тінь лише, ти більше не людина,
Немає болю, - є лише потреби,
Етиловий надалі рухається по судинам,
Розвівши руки, станеш ти під небом…
Піднявши підборіддя, вітер відчуваєш,
І, задихаючись, тамуєш свою злобу,
А душу все ще алкоголем поливаєш,
Немає більше до життя жадоби.
Воно гірке, немов той напій в пляшці,
Яку ти другий тиждень обіймаєш,
Ти поховав надії, вдягши білі капці,
А долю навіть у обличчя ще не знаєш.
