Тихо спалить свіча знову ніч,
Впав донизу перлинами - віск.
Наші вирвались душі навстріч,
Щоб, торкнувшись,злетіти колись.
Серце подумки, миттю, в полон.
Шепіт пристрасті:"Твій я і так..."
Знаю, згину... завмер Вавілон,
Не вгамую жагу ту ніяк.
Через вінця, солодке - вино...
Не пролий, випивай і до дна.
Стану димом... туман, все одно,
Без вини, (не карай),чи - вина?..
Спалах цей - нескінченності мить?
Ніби плющ, обплітаю лозу.
Спрага сушить, а кров стугонить,
Але знов побіжу і в... грозу.
Тихо спалить свіча всю біду,
За любов, даниною - душа.
Я на плаху, не хочу...та йду,
Хоч убий, та не кинь... спокушай...
01.03.2015.
жіноче. від Жінки. справжньої, чуттєвої, невтоленої ні пристрастю, ні днем-ніччю, ні життям!..
так і має воно бути у тої, від якої - і сенс буття нашого чоловчого, і мислі всі, і бажання, і, коли вдається - якісь подвиги життєві. і точно знаю: без такої жінки нічого у житті нашому не стається. вам любов наша, вам - серця наші, і не тільки у дні свят
Лина Лу відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00