Не треба спірок! Я не відречусь
Від Неньки! Від моєї України.
Від неї в час страшний не відсахнусь:
Вона без мене зникне і загине!
Не зваблюй, не осуджуй, не проси,
Бо поки я люблю – не можу зрадить.
І інші не почую голоси,
Бо голос Неньки – це для мене правда.
Їй – кожен подих. В ній – найвища суть.
ЇЇ недоля розпікає душу.
Он бачиш: кращу сотню вже несуть.
Я винна їм! І борг віддати мушу!
Ти голос мій скуйовджений пробач:
Вітри збивають з ніг і студять серце.
Мій кожен день – це Ярославни плач.
Незчулась, як весна заграла скерцо.
Це вибір мій і доля! Маю йти!
Не треба лишніх слів і лишніх жестів.
У кожного із нас свої світи,
Дороги, перепони, перехрестя.
Я вірю: добрі будуть ще часи,
Коротші стануть відстані ніж нині.
Як зможеш, теплий спомин принеси
Про жовтий подив у просторі синім.
