І
Дивлюся як роки мої полинули:
рій привидів з притишеним плачем,
безцільні мрії без путі загинули –
за світлом сонця був незборний щем.
Лиш часом – мить – солодкі задоволення
від подиху весни, коли блищить роса,
і знову сльози, знову путь знедолення,
ридання і похмурі небеса.
ІІ
І ось печаль мене крилом вже криє –
ти світле щастя в мене відняла,
на цій путі печалі й безнадії
що може освітити морок зла?
А як я мріяв щоб з тобою мчати
до радості, до щастя й красоти,
в призірну висоту удвох злітати
над прірвою від гнилі й марноти!..
ІІІ
Миттєво закипівши, стих
моєї радості приплив,
і знов між нами тяжко ліг
застиглий тишини розлив.
Зглушила льодяна пітьма
до тебе мій останній зов
і недоглянута, сама,
згасає пристрасна любов.
IV
Тобі дивився в очі я в журбі,
о, квітів весняних предивний чар.
Жагуче я чекав – любові жар
невгасний пломенітиме в тобі.
Яку ж безумну радість відчував,
коли я чув як голос твій звучить:
– Прийди, свій промінь засвіти вночі,
щоб щастя золотого день настав.
Димчо Дебелянов
Замиращи звуци
I
Изглеждам аз годините преминали:
рой призраци с разплакани очи -
мечти без път, мечти без цел погинали
в томление за слънчеви лъчи.
Изрядко - миг - упивания сладостни
от майски лъх и бисерна роса -
и пак сълзи, пак пътища нерадостни,
ридания и тъмни небеса.
II
И ето скръб крила над мен привежда -
ти мойто сетно щастье разруши,
и в този път на мрак и безнадежда
какво ще може да ме утеши?
А как мечтаех с тебе да достигна
аз в търсений предел на радостта,
в призвездна висота да се издигна
над пропасти от смрад и суета!...
III
Внезапно кипнала, замря
на радост светлата вълна
и между нас се разпростря
ненарушима тишина.
Заглъхва в ледната тъма
към теб понесения зов
и непригледана, сама,
догаря пламенна любов.
IV
Как жадно гледах в твоите очи,
о, дивно хубав цвят на пролетта.
Неугасимий жар на любовта
как жадно чаках в тях да поличи.
И как безумна бе ми радостта,
кога дочух гласът ти да звучи:
- Ела, изгряха твоите лучи –
на щастието златний ден наста.
Гарний переклад, хоча сама тема--скарга на життя і на любов, яка не збулась, не є дуже оригінальною.
Валерій Яковчук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Вікторіє, за високу оцінку мого перекладу! Так, ця тема звучить у багатьох поетів і поетес. Тож виходить, що це питання болюче для багатьох людей, але тільки поети можуть так про це говорити. Дякую за конвалії - прекрасні і найулюбленіші квіти мого першого (і єдиного) кохання!
