Променями помаранчево-золотого,останнім його сяйвом
Забувай остаточно про того,кого сама для себе осяяла
та осінь іскрила фарбами ,малювала червоним під ребрами
були люди щасливими й гарними,почуття - бурхливими й ревними.
Згодом бились серця і склянки,і зима шепотіла люто
ти вставала кожного ранку і просила у долі чуда.
Не питай себе,чому часто ти в безсонні стрічаєш ранки.
І десь ниє глибОко зліва.То ще гояться биті склянки.
Ти не вірила у майбутнє,у тобі все нестерпно нило.
І і з середини виливалось зі сльозами червоне чорнило.
Навіть після заметів сніжних і холодного злого вітру
Щось приходить хороше й ніжне,що з душі всі замети зітре.
Так весна принесла з собою теплі ліки від твого болю
Попрощала тебе з журбою,обіцяла щасливу долю.
Літо красне весну змінило,синім небом майнуло чистим
Затягло у свої обійми,повернуло у рідне місто.
Грало музику про минуле,і кидало зірки із неба
Обережність твоя заснула,обережності так і треба.
Кажуть,вчитися можна завжди,то подякуй тихенько літу
За відкриту життєву правду,що завжди виростають діти
Знову осінь,прийшла,зірвала всі завіси з дерев і сині
тобі в очі пустила хмари і зробила їх дивно красивими.
Тихий спокій,про смуток не йдеться,в небі сірому дикий птах.
Тільки осінь до тебе крадеться...із червоним пензлем в руках.
