Я заблукав у синій далині
Рожевих мрій своїх і так стомився,
Що ліг у мокрій від роси траві —
Заснув… На землю вечір напустився.
Чарівний вечір, дивну колискову,
Безмежність простору, закутого у часі, —
Я відчував їх кожною клітиною
І малював їх у своїй уяві.
І ніби хвиля дивної містерії
Єство було щасливе до нестями
Душа, закута у кайдан матерії,
Благала чогось іншого, незнаного
І, закохавшись у простори ночі,
У неспокійний поклик її статики,
У відчуття, що зорі колискові
Лиш немовлята на руках Галактики,
Я сам відчув безкрайність своїх мрій
Поринув в глибочінь далеких спогадів;
І зрозумів я сенс минулих днів
Та пустоцвіт своїх життєвих поглядів.
липень 1997, січень 2015