Лина Костенко «Берестечко». Часть 6
ПОД СКРИП НОЧНЫХ ТЕЛЕГ ПЕРЕСЕЛЕНЦЫ ЕДУТ.
Куда угодно, ведь дорог не счесть.
И ищут Украину в Украине…
Поскольку есть всегда! Поверьте, - есть!!!
Своя. Свободная. И не порабощённая.
Ей не указ ни лях и ни Аллах.
И Днестр и Буг. Подолье и Брацлавщина
Себя самих вывозят на возах…
Пробились нелегко. Усталость с ног сбивает,
Из грязи вновь и вновь вытягивая воз,
А старики, как мертве…поскольку умирают,
И сил подняться нет. В глазах пустых вопрос.
О том, очаг где будет? И где будет дом?
Кусочек поля – детям на прожиток.
И неуверенность…Ведь мне поверьте в том,
Что восцарился человечий неужиток!
А я стою немой. Сказать не смею…
Дождь омывает и дорогу и меня.
Мы разделились с Украиною моею,
Немногсловны все, судьбинушку кляня.
Не оставляет ледяной вопрос:
«Вернутся люди не в дома – в руины,
Пока освободить смогу их из ярма,
Погибнет главное! Погибнет Украина!»
… Вблизи воды решив остановиться,
У них волы за яслами ревут..
Всем не воды, Сободы б всем напиться!..
Селенья те слободкой назовут.
За что проклятье моему народу,
Что он беду меняет на беду?
Добудет он в бою опять свободу?..
Или построит снова слободу???
КАК ХОРОШО ВОЙТИ В КОРЧМУ ОБЫКНОВЕННЫМ ДЯДЬКОЙ,
Намацав грубою ладонью дверь корчмы,
И пятерней макитру чуть поправив,
Присесть за стол. В рассказах мы
Сильны. От края и до края,
Хмельницкого мы, как обычно, хаем!
О Боже! Что те люди мелют?!
Слова гоняют, как плотву.
И как сапожники во всю ругают Хмеля…
За москалей ругают… и за татарву!
За эту топкую дорогу,
За Берестечко, за вола…
И вот припомнили Гелену,..
Она ж полячкою была!
О Господи! Гелене подари покой…
Ушла она от нас ведь в мир иной!
Ну и Хмельницкому вы дайте отдохнуть,
Другое вспомните. Другое что-нибудь…
В сорочке грязной,похудевший, чёрный –
Таким меня Сорочинцы пусть помнят!
Я – Зеро, Ноль! Душа болит, как рана…
Такого гетьмана запомните Ромны, Ольшаны.
НО,НЕ БЕДА… УНИЖЕН ТРОЕКРАТНО…
Омою душу я свою в добре и зле,
Надеясь, что и так нам всем понятно,
Полезно всем жить на своей земле!?
МЕСИЛИ НОГИ ГРЯЗЬ – ТОГО НЕ СКРОЮ…
ДУША МОЯ ЛЕТЕЛА НАД СТРАНОЮ!!!
Поля,поля… Ну почему вы немы?.
Дремайловка, Нехаевка, Сватки.
И где ж мои Немиринцы и Гневань,
Большое Дрюково, Драчи, Сабельники?!
Мой Лютеж, мой Перечим і Сущаны,
Копичинцы, Зозулинцы, Тальное,
Попасное, Гречаое,Очеретяное,
Затишье, Буряковое, Хмельное!
Прилуки, Луки, Липи, Липовеньки.
Лелековки, Березовки, Ставки.
Дубовий Гай, Гильцы, Берестовеньки,
Великие Бубны — что задубели вы?!
Пивцы. Подварки. Вергуны. Баштановка.
Висока Пич, Домашлин і Пии.
Житомир. Воегоща. Каетановка.
Межырич, Коломыя, Турбаи.
Мала Девица и Песчаны Броды.
Вишнёвый Хутор, Хортица, Хотин.
Подгайчики. Опошня. Обиходы.
Батурин, Бережаны, Рогатин!
Вон Димер — все димарики, домарики.
Все спрятались под бабьи фартухи…
Марьяновкам, Матрёновкам, Варваровкам
Іваньки, Андрушы і Евтухи.
Большая Глуша. Жаботин і Гадяч.
Тишки. Началы. Вовковыи. Стрый.
Везде в стране — и Гайворон и Галич.
Чернобыль, Чернобай и Черторый.
Еще есть —
Халча, Шандра и Кандыбы.
Келеберда, Калга, Темрюк, Ташлык.
Вот оккупанта след,и горе, дыба…
Татарский горделивый — Кагарлык!
Бербери. Печенеги. Карачаевцы.
Подляшки. Годи-Турка. Москали.
Отчаялись. Устали. Иль понравилось?
Чунгул, Пекельное — да на своей земле!
О Дар-Надежда! Жданы та Бояны.
Ірклеев. Млеев. Злобин веремей.
Великий Стыдин. Халепья. Холопье!
И скопище братолюбивых Балаклей.
А вот и Киев. Изменился сильно.
О, Украино, Ты это? Не Ты?
Повсюду Недогарки и Топильно,
Погарщина, Рубаны Мостки.
Зарубинцы. Попельня. Попелюхи.
Попонное. Погорельцв. Гробовэ.
Нежиловичи. Несолонь. Свинюхи.
Кальное, Грузское, Холодное, Крывэ!
Бориничи. Дулибы. Гореславичи.
Яриловичи. Княжычи. Пеньки.
Червища Старые и Новые Безрадычи
Голгочи Новые на Чотырбоки!
Спасибовка. Терпиловка. Адамы.
Звенигород. Гостомель. Хотимир
Малая Глумча, что с Весёлыми Тернами
і Пятихатки средь Семимогил.
Он всем ветрам открытый на Роздоле,
на Кусноньки разорванный в ярме —
великий край Неждановои Воли!
Кто ж волю даст? Тебе, ему и мне???
Костенко Ліна «Берестечко». Частина 6
ВНОЧІ СКРИПЛЯТЬ ВОЗИ. ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ЇДУТЬ.
Світ за очі, покидавши своє.
Шукати Україну в Україні.
десь має ж бути, десь вона та є!
Своя. Свобідна. Ще не занапащена.
Де вже не владен лях ані Аллах.
Дністро і Буг, Поділля і Брацлавщина
самі себе вивозять на волах.
Пробились кров'ю. Стомлені, обдерті.
Підводи витягають з багновиць.
А на возах — старі, уже як мертві,
обличчями до неба, горілиць.
Де буде дім і де притулок ваш?
І поля шмат, і для дітей прожиток?
Скриплять вози — кудись на пустопаш,
на вільні землі, людський неужиток.
А я стою, сказати щось не годен.
Змиває дощ дорогу і мене.
Я розминаюсь із своїм народом.
Та й краще так. Ніхто не прокляне.
Обпалить часом думка крижана —
ось люди йдуть, а скрізь одна руїна.
І поки я їх визволю з ярма,
то чи не мертва буде Україна?
…Десь при воді спинившися підводою,
де вже воли до ясел заревуть,
бездомні люди, спраглі за свободою,
свої селитьби слободами звуть.
Але ж яка біда цьому народу!
Що він біду міняє на біду.
Бо хтозна, чи він знайде там свободу,
чи ще одну збудує слободу.
ЯК ДОБРЕ УВІЙТИ В КОРЧМУ
ЗВИЧАЙНІСІНЬКИМ ДЯДЬКОМ,
намацавши зашкарублими пальцями пощіляні двері
постояти на порозі,
п'ятірнею пригладити нечесану макотирю, —
кожен тобі посунеться,
кожен до тебе вип'є.
кожен тобі вилає Хмельницького!
Мій Боже, що ті люди мелють!
Слова ганяють як плотву.
Все лають Хмеля,
лають Хмеля —
за москалів, за татарву.
За цю мокву непроторенну.
За Берестечко, за вола
І навіть лають… за Гелену!
За те, що ляшкою була.
О Господи, дайте спокій хоч Гелені!
По той бік світу вона вже ж не ляшка.
І дайте мені забути Хмельницького!
Ій-Богу ж йому, псяюсі, не з медом.
Чорний, худий, у брудній сорочці, —
ось ваш гетьман,
лляні Сорочинці!
Зеро. Нуль.
Чоловік без шани.
Ось ваш гетьман,
Ромни й Вільшани!
НІЧОГО. ЙДУ, ПРИНИЖЕНИЙ ПОТРІЙНО.
Омию душу у добрі і злі.
Ба, може, часом гетьману потрібно
пройтися пішки по своїй землі?
…НОГИ МІСИЛИ ГРЯЗЬ,
ДУША ЛЕТІЛА НАД УКРАЇНОЮ.
Поля й поля. Півонія і півень.
Дрімайлівка, Нехаївка, Сватки.
А де ж мої Немиринці і Гнівань,
Велике Дрюкове, Драчі, Шабельники?!
Мій Лютіж, мій Перечим і Сущани,
Копичинці, Зозулинці, Тальне,
Попасне, Очеретяне, Гречане,
Затишне, Бурякове і Хмільне!
Прилуки, Луки, Липи, Липовеньки.
Лелеківки, Березівки, Стави.
Дубовий Гай, Гильці, Берестовеньки,
Великі Бубни — що ж задубли ви?!
Пивці. Підварки. Вергуни. Баштанівка.
Висока Піч, Домашлин і Пиї.
Житомир. Воєгоща. Каєтанівка.
Межирич, Коломия, Турбаї.
Мала Дівиця і Піщані Броди.
Вишневий Хутір, Хортиця, Хотин.
Підгайчики. Опішня. Обиходи.
Батурин, Бережани, Рогатин!
Он Димер — все димарики й домарики.
Сховалися, либонь, під хвартухи
Мар'янівкам, Мотронівкам, Варварівкам
Іваньки, Андруші і Явтухи.
Велика Глуша. Жаботин і Гадяч.
Тишки. Почали. Вовковиї. Стрий.
Куди не глянеш — Гайворон і Галич.
Чорнобиль, Чорнобай і Чорторий.
А оніно —
Халча, Шандра, Кандиби.
Келеберда, Калга, Темрюк, Ташлик.
Оце ваш слід, приблуди і задиби,
отой татарський клекіт — Кагарлик!
Бербери. Печеніги. Карачаївці.
Підляшки. Годи-Турка. Москалі.
Відчаялась. Втомилась. Призвичаїлась.
Чунгул, Пекельне — на своїй землі!
О Дар-Надія! Ждани та Бояни.
Іркліїв. Мліїв. Злобин веремій.
Великий Стидин. Халеп'я. Холоп'є!
Ліпляве братолюбних Балаклій.
А он і Київ. Подивись — та пильно.
Моя Вкраїно, ти це чи не ти?
Скрізь Лиховки, Недогарки, Топильно,
Погарщина і Рубані Мости.
Зарубинці. Попільня. Попелюхи.
Попонне. Погорільці. Гробове.
Нежиловичі. Несолонь. Свинюхи.
Кальне, Грузьке, Холодне і Криве!
Бориничі. Дуліби. Гориславичі.
Яриловичі. Княжичі. Пеньки.
Старі Червища і Нові Безрадичі
Нові Голгочі на Чотирбоки!
Спасибівка. Терпилівка. Адами.
Звенигород. Гостомель. Хотимир
Мала Глумча з Веселими Тернами
і П'ятихатки між Семимогил.
Усім вітрам відкритий на Роздолі,
на Кусноньки подертий у ярмі —
великий край Неданової Волі!
Хто ж волю дасть, як не взяли самі?!
ID:
556573
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 02.02.2015 10:49:05
© дата внесення змiн: 02.02.2015 11:19:47
автор: Володимир Туленко
Вкажіть причину вашої скарги
|
