Лина Костенко. «Берестечко». Часть 3.
А ТУТ И ВЕТЕР… ПО ЛИЦУ НАОТМАШЬ!
Глаза заполнены душевною тоской,
Или уже, приятель мой, не вспомнишь,
Как пушки… по своим… наперебой!
Ну, что ж вы, парни, что вы, что вы парни?!
Неужто нужен вам позор, и вот такой?
И почему в припадке иль угаре
В своих стреляете? Хохлы с дурной башкой!
Средь них кого-то просто подкупили,
Чтоб учинил погром вот этот вот,
Иезуиты не были скупыми,
Монет лишь 30. То бесчестья счет.
А я и сам, был дурноват и верил,
Тут смерть и стон, все продолжают бить, колоть, стрелять…
Я кому-то власть над армией доверил,
Когда помчался хана к бою возвращать!?
И НЕ ВЕРЬТЕ ВЫ ЛЖИ, ВЕДЬ ЦЕПЯМИ Я НЕ БЫЛ ЗАКОВАН,
Не гуляла нагайка в тот день по моей да спине.
Отобрали оружие, будто бы я арестован,
А шатер волчей ямой казался тот мне.
Парни ждали меня пол субботы и все воскресенье,
В понедельник и вторник, и в среду, еще в четверток,
Стопорили возы. Обратились с молитвой своею,
Отбиваясь от ляхов, погоды, от сплетен, дурных балачок!
А король бросил в бой мощь и силу земли посполитой,
Жировита, пся крев, приперченная гонором злость.
Берестечко мое !.. Ты дождями и кровью залито!
И вестей от меня дожидаться вам долго пришлось.
Разбухали убитые. Вышли из чащ даже волки,
А берёзы кровили, порезаны были свинцом…
И какието мрази вещали бойцам, что им мало в сражении толку,
Коль Хмельницкий их предАл и стал он для всех подлецом!
БЫЛ ПОД АРЕСТОМ!.. ВЕРЬТЕ МНЕ,
Накрылась память четвертью,
По чём фунт лиха, гетьман наш? Глаза, где позычал?
Как ветрогон над ватрою, душе так было гадко мне,
Воспламенялсь все внутри, и пепел жар давал.
И усталость, при ней, как довесок, впридачу
Жуткий холод в душе. И не в силах понять ты никак,
Не в поганских краях, прямо в доме своем неудача,
И поганец к тому же пленил у товарищей прям на глазах!
Сидишь в плену на оболони,
И долю спрашивая: «Для чего живу?» -
А на лугах пасутся кони,
Едят холодную кровавую траву.
И часовые на своем общаются,
И Украина ордами кишит…
И мало Божьего, и бесы улыбаются,
Переполняют и бессилие и стыд…
УГОЩАЛ МЕНЯ ХАН И ВИНОМ И КУМЫСОМ И МЕДОМ,
Постелил мягко спать, но кричала вночи постильга,
И две сытых сокиры блестели двузначно у входа,
И нацелена в сердце чужая стальная клюга…
Ну и денно, всеночно лакали тот ливень баюры,
Распалялся лишь хан, прицепиться он повод искал:
«Ты меня обманул, о проклятый, коварный гяур мой,
Я войска ведь привел, ну а ты мне неправду сказал.
Что ж ты хочешь, козаче в соем макогоне,
Чтобы в тех болотах пили жабье одно молоко?
Говорил, что их мало, но против встают легионы,
Мы ж без пушек, стрелу ж не боится никто…»
А я сказал:
«Из нас двоих - мне худо,
И если бы не смертная игра,
То не позвал твою орду – паскуду,
Змеёю вьющююся. Такова игра!
А не платил ли золотыми гривнями?
И не давал коней с стальными гривами?
Но в тех болотах все исчадье мира,
Разбило в прах хваленых тех батыров.
… А КРАСИВЫЕ НАЛОЖНИЦЫ РАДОВАЛИ ФОРМАМИ
Голыми животами и шелковыми бедрами,
И еще при всей картине этой,
Дым кальяна будоражил бранзолеты.
А одну из девушек, что только заарканили,
Привезли да к хану ведь, шапки те барании…
И пополняли красотой недоторканной свой гарем,
Как знаменитая красотка с именем Хурем.
Уж хан обряженный щелками,
Приказ – красотку привести,
Своими клешнями-руками
Уж гладит волосы… «Пусти!»
«Ты разве у меня задержан?
Ты мне, как будто новый брат…
Ведь я дружу с тобой, как прежде,
Тебе, как прежде, очень рад!»
ТАК БУДЬ ЖЕ ТЫ ПРОКЛЯТ!!! От брата до брата,
Хожу я от Понтия и до Пилата!
Куда ты не ткнешся, повсюду ярмо,
И каждый готов задушить душегуб…
За руки – Речь Посполита, как брата,
Азиаты – за пяты… Литва – за чуб!
Лежу распятый… уже раз пятый!
Палач мне снова… да про любовь.
Ладонь гвоздями наделена то,
Псы шолудивые вновь лижут кровь…
Я воскресаю, и снова гину,
И на Голгофу свой крест несу…
А царь вонзает мечи мне в спину,
И довершает таким красу!
Моя земля! Зачем ты плодовита?
Ты почему не яд, не камень-трута?
И почему агрессоры сердито
В тебя впиваются, как в мед нещадно трутни!
Косы наши не клёпаны, дети все недолюблены,
За страдания горькие ведь возмездие будет вам!
Готовьтесь… Ведь за муку горькую,
Что в неволе гину,
Да воздам по-полной я,
Всем за Украину!
*****
Костенко Ліна. «Берестечко». Частина 3.
А ТУТ ЩЕ ВІТЕР — У ЛИЦЕ — НАВІДЛІГ!
Засліпли очі розпачем душі.
Бодай я світу білого не видів,
як по своїх стріляли гармаші!
То що ж ви, хлопці, що ж ви, що ж ви, хлопці?!
Це ж до такого стиду дожили
Б'єте своїх, прокляті дурнолобці.
наївні бевзі, телепні, хохли!
Та ж там котрогось просто підкупили.
щоб учинив оцей розгардіяш.
Вони ж ніколи не були скупими
на тридцять срібних для іуд… А я ж
таки і сам чималий шмат вар'ята.
Тут бій. тут смерть, тут стогін на сто гін.
як смів комусь команду довіряти,
а сам подався хану навздогін?!
…ТО НЕПРАВДА, ЩО КАЖУТЬ.
ТО ВИПЛІД БАЛАЧКИ ПУСТОЇ.
Не сидів я в кайданах. І не били мене нагаями.
Хан зустрів мене чемно. Відібрали шаблю й пістолі.
І ввійшов я в намет — наче впав до вовчої ями.
Хлопці ждали мене
півсуботи і цілу неділю.
В понеділок, вівторок, у середу і в четверток.
Знов скували вози І, поклавши на Бога надію,
одбивались од ляхів, од зливи і од чуток.
А король же привів все рушення оте посполите! —
зажирущу псю крев і гостровану гонором злість.
Берестечко моє, дощами і кров'ю залите…
Берестечко моє!.. А од мене хоч би хоч вість.
Розбухали убиті. Виповзали вовки з гущавин.
Уточила картеч кривавого соку з беріз.
І якісь перекинчики хлопців моїх наущали,
що Хмельницький, мовляв, покинув вас на заріз.
А Я СИДІВ ПІД ВАРТОЮ… ПІД ВАРТОЮ!
Накрию пам'ять квартою.
Почім хунт лиха, гетьмане? Де очі позичав?
Ох, палахтіло ж мною, як вітер тою ватрою!
Ох, заливало жариво, аж попіл засичав!
І втома. Втома, втома, втома…
Душа холоне, як старий лежак.
Хоч би в невір-землі.
а то у тебе ж дома
тобі ще й руки скручує чужак!
Сидиш в полоні
на оболоні.
Питаєш долю: — Чого живу?
Ночами зорі твої солоні.
Татарські коні жумрають траву
А вартові швандрикають по-своєму.
Кишить Вкраїна кишлами орди
І Бог згортає чорними сувоями
твоє терпіння, виткане з біди…
НЕ ЖАЛІВ МЕНІ ХАН
НІ ВИНА, НІ КУМИСУ, НІ МЕДУ.
М'яко спати було. Лиш кричала вночі постільга,
Та дві ситі сокири блищали при вході намету
Та дивилася в серце сталева татарська клюга.
Та щодня і щоночі хлептали зливу баюри.
І розджохався хан,
усе причіпеньки шукав:
— Ти мене одурив, проклятий ґяуре!
Я привів своє військо, а ти мене ошукав
Що ж ти хочеш, козацький ти макогоне,
щоб у тих болотах мені жаба цицьки дала?
Ти ж казав, що їх мало.
А їх же там легіони!
Та у них же гармати,
а в татар — стріла та "Алла!"
А я казав:
— Кому із нас журиться?
Чи я ж позву, коби не смертна пря,
твою орду, гадюку-пожарицю,
повзе — трава під нею вигоря!
Чи я ж не платив золотими гривнями?
Чи коней не дав з вороними гривами?
А в тих болотах, серед тих мочарів,
бараняче дишло з твоїх батирів!
…А КРАСИВІ НАЛОЖНИЦІ ВИКРУГЛЯЛИСЯ
голими животами і шовковими стегнами,
голубий чад кальяну розколихували бранзолети.
А одну татари в баранячих шапках
притягли до намету і кинули хану.
Це ж десь в цих селах заарканили.
В бігах поповнюють гарем.
Дівча краси недоторканної —
мабуть, як та колись Хурем.
Вже хан обсотує шовками,
вже каже на ніч привести.
Чіпкими клішнями-руками
вже гладить коси…
— Відпусти!!!
— А я ж хіба тебе держу? —
казав Гірей.
— Я ж з тобою дружу, —
казав Гірей.
— Ти ж мені любий брат, —
казав Гірей.
— Я ж тобі вельми рад, —
казав Гірей.
А БУДЬ ЖЕ ТИ ПРОКЛЯТ!
Від брата до брата
ходжу — як від Понтія до Пілата.
Куди не поткнешся — один ярем.
І кожен тягне тебе, душогуб, —
за руки — Річ Посполита з царем,
азіяти — за п'яти.
Литва — за чуб.
Лежу розп'ятий, та вже раз п'ятий!
А кожен катюга мій — масткослов.
Долоні мої процвяховані ятряться.
а пси шолудиві злизують кров.
Я воскресаю і знову гину.
Несу свій хрест на свої Голгочі
А цар стромляє мені у спину
Свої двойлезі каправі очі.
Земле ж моя, нащо ти рожаїста?
А чом же ти, земле, не з каменю-трути?
Що кожна прожра бажа тебе з'їсти
і пощасливити кожен трутень!
Коси наші неклепані, діти наші неплекані
Горе на нашу голову зайди ці прителепані!
Чекайте,
за муку мою страсну,
за те, що в неволі клякну —
ох же ж і встану, ох і струсну,
ох же ж об землю і хряпну!
ID:
556054
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 31.01.2015 11:12:29
© дата внесення змiн: 31.01.2015 11:12:29
автор: Володимир Туленко
Вкажіть причину вашої скарги
|
