Ти знаєш де закінчується ця магістраль,
Що тягнеться через сотні вузьких вулиць?
Ти помічав коли ніч одягає темну вуаль,
то закриває риси спрацьованих облич?
Здається, що вночі люди ніби добріші,
Чи це вони скидають свої «круті» маски?
Чи це справа в мені? Та ні, справді, інші!
А в них вони втрачають свої земні прикраси…
А ти знаєш ?.. Бо я б хотіла знати,
Та жаль мені заплющуються очі,
Коли пробуджується місто. Хочу спати,
Питаєш, що ж роблю тоді щоночі?
Знімаю маску, пригортаю втому,
І насолоджуюсь моментом тиші…
І ніби не сама, і ніби в себе вдома,
Але думки блукають на узвишші…
Не розберусь, якась в мені дилема,
Взяла собі перо, але хотіла б пензель,
Дивлюсь на тебе, а в голові одна проблема,-
Де ж закінчується та клята магістраль?..
