Ланцюг незламним був, як доля невмолима,
Священним як життя і як душа вразливим,
Його порвала я і йду непоборима
Зі Смерті холодом – прекрасним і жахливим...
Допитлива душа до себе в глиб загляне –
Там в дзеркалі води дрімотної, хисткої,
Чи бога то, чи монстра туманний сфінкс повстане, –
Здивується душа від дійсності такої.
Delmira Agustini
La ruptura
Érase una cadena fuerte como un destino,
Sacra como una vida, sensible como un alma;
La corté con un lirio y sigo mi camino
Con la frialdad magnífica de la Muerte... Con calma
Curiosidad mi espíritu se asoma a su laguna
Interior, y el cristal de las aguas dormidas,
Refleja un dios o un monstruo, enmascarado en una
Esfinge tenebrosa suspensa de otras vidas.