Помер вже цар Чингіз
Розпалась Орда
І у широкий Степ
Прийшла нова біда...
Цареві Чингізові
Внуки й родичі
Розпочали ділити
Посади й пірначі
Була Одна Орда
А згодом стало п'ять
Орду незгоди вічнії
Стали роздирать...
Почали у Степу
Ординці пропадать...
На стороні, мабуть,
Спасеніє шукать...
Якось один з ординців
Поїхав на Війну...
І сам він був незчувся,
Як опинивсь в плєну...
Потрапив у якесь там
Забутеє село...
В степах на Україні
Діло це було...
Він бачить живуть люди,
Работають і сплять...
Тільки, що над ними
Вояки не стоять...
Він і каже їм:
- Диво бачу я...
Ви живете дружно,
Як Одна Сім'я...
Просвіти ти Діду,
- Що значить цей Знак?
Ну Дід йому й каже:
- Кожен з нас - козак!
- Але ж я теж козак, діду!
- Ні - ми всі християни...
В Спасителя ми віримо,
Були ж як ти - погани ...
Царів нам більш не треба,
Бо Цар у нас є Свій,
Добрий і Могутній,
Вічний і Святий...
Не треба нам ні хана,
Не треба нам ні пана,
Тепер ми всі козаки,
І кожен отаман...
Буває ми воюєм,
Бува господарюєм,
Нелегка наша доля
Вкраїнських козаків...
Але ми одностайні,
У нашій вірі правій,
У нашій вірі славній,
Що дана від дідів...
Ординець те почувши
Недовго міркував
Швиденько похрестився
І для Орди пропав ...
Ось так от у Євразії
З'явивсь новий народ ...
Що ним тепер цікавиться
І Запад і Восход...
