Літо безбарвне, свавільне, тяжке,
Наче король, що радіє від страт –
Жар йому небо шле, злочинів брат.
Все позіхає. Сопіння важке.
Жайвора стихло співання дзвінке,
Хмари всі зникли, пропав аромат,
Зморшки небесних розгладились шат,
Там де вмліває мовчання в’язке.
Повна німотність звалила цикад,
І на струмку пересох водоспад,
Що на нерівнім камінні скакав.
В’ється невпинно хвилястий муар,
Світла прибій напливав, відпливав,
Оси смугасті втікають до шпар.
Paul Verlaine
Allégorie
Despotique, pesant, incolore, l'Eté,
Comme un roi fainéant présidant un supplice,
S'étire par l'ardeur blanche du ciel complice
Et bâille. L'homme dort loin du travail quitté.
L'alouette au matin, lasse, n'a pas chanté,
Pas un nuage, pas un souffle, rien qui plisse
Ou ride cet azur implacablement lisse
Où le silence bout dans l'immobilité.
L'âpre engourdissement a gagné les cigales
Et sur leur lit étroit de pierres inégales
Les ruisseaux à moitié taris ne sautent plus.
Une rotation incessante de moires
Lumineuses étend ses flux et ses reflux...
Des guêpes, çà et là, volent, jaunes et noires.
