Зорала, гей, поле
дівчина думками,
засіяла рясно
гіркими сльозами.
Поїхав, повіявсь
козак на Вкраїну,
лишив чужим людям
кохану дівчину.
Лишив чужим людям
на славу погану
козак молоденький
дівчину кохану.
Поїхав, повіявсь
в недобру годину,
в степу Половецькім
від кулі загинув.
І марно дівчина
сльозами вмивалась,
край шляху курного
думками вбивалась.
Лежить козак в полі,
говорить з вітрами,
а дівчину люди
неславлять словами.
Не стерпіла кривди,
лихої потали,
пішла до Дунаю –
до ночі пропала.
А поле зродило,
та нікому жати,
а людям байдужим
нема що сказати.
Створено 20 - 21. 03. 1988 року, смт. Брошнів (Івано-Франківщина)
Опубліковано: "Моя пісня", Львів: "Сполом", 2004. - 120 с.
С. 109, 110
Гарно! 
