Євгенія Ренар
Тобі я за байдужість дуже вдячна,
Вона від нерозважності мене спасла,
Хоч боляче й в душі ятриться рана,
Здолати божевілля це я все ж змогла.
І вдячна, що не зрозумів чекання,
Усіх думок моїх, надій і почуттів,
Не згадував мене, не знав бажання
І, шкода, не зі мною зустрічі хотів.
Не дав мені нагоди сумніватись
У тому, що даремний, марний потяг мій.
Мудрішала й змогла угамуватись,
І на самоповагу здати іспит свій.
Із серця почуття, немов кропиву,
Я викинула, спалюючи нерви вщент,
Моє кохання перше, мовчазливе.
Ти щирої любові не відчув момент.
20.01.2010 р.
