Стукає осінь у шибку тривогою й болем,
Стелить під ноги з парчі дорогі рушники.
Йдуть засівати знаннями неоране поле,
Щирі й наївні, немов ангеля, першачки.
Боже, пошли для нас грішних щасливую долю,
Благословення з твоєї святої руки.
Що буде завтра?— дивимось в небо тривожно.
Скільки ще крові може прийняти земля?
Вся Україна схилилась в молитві побожно:
Хай Батьківщину прикриє крильми янголя,
Хай повернуться додому сини переможно,
Хай лине спів, а не ранений крик журавля.
Йдуть наші діти й всміхаються сонцю щасливо,
Кличе до школи їх пісня весела дзвінка.
Сповнить подвір’я життям дітвора гамірлива.
Міцно за руку тримає їх тата рука.
Тільки лиш доня опустить очата журливо:
Мамо, де тато?— і сліз розіллється ріка.
Доню, не треба. Вже завтра розвіються хмари.
Тато вернеться, ти тільки, дитиночко, вір.
Бозя пошле нашим кривдникам тяжкої кари,
В безвісті зникне війни закривавлений звір.
Тільки ще довго цих днів будуть снитись кошмари,
Й душі безвинні летітимуть прямо до зір.