я розводив її на любов.
я розводив її вже півроку:
навесні купував їй нарциси,
інколи два кілограми ірисок,
а зазвичай я просто писав
непотрібні їй вірші
і дякував Богу,
що не стало ще гірше.
ну і все. одним словом,
я сподівався.
хотілося, звісно, і щось розказати
чи то трійці кумпелів, чи то у хаті
але все закінчувалось маминим криком:
«ото харцизяка, ірод дволикий!
ти бідолаху хочеш кохати?
казала я завжди твоєму тату,
що це все його виховання!
облиш тут негайно свої зазіхання
і дай дівчинці спокій: вона має право
бути щаслива! а ти забиваєш їй баки
дешевими віршами псевдописаки!
ух!»
ну мама – це мама: вона для дитини своєї
кращого хоче як завжди,
та й пора вже
мені припинити оці бездумні забави
з коханням: занадто
багато
дівчат я розвів.
козел – що тут казати.
кумпелі теж, замовляючи пиво,
завжди всміхалися і жалісливо
намагалися переконати:
«брате,
ну годі дурниць, вона ж така юна,
ти хочеш їй все зіпсувати?
розвести аж на ціле життя,
цілувати їй руки і під звуки
з твін піксу зачати дітей?
ну окей, ми розумієм – гормони,
плід заборони і так далі по тексту,
але все вертається, сам же подумай:
ти ж не хочеш one day закохатись
без тями?»
я кивав, я був згоден з братами,
і тільки одного не міг зрозуміти:
чому дружин вони
від мене ховають, мов діти
улюблену іграшку, яку хочуть забрати?
невже я такий небезпечний?
до речі,
я отримав зарплату і йду в магазин
купувати іриски.
так, я негідник –
я куплю ще їй диски
з твін піксом
й два поп-корни з беконом.
щоб співати вночі
під шостим балконом.
її балконом.
ви чекали моралі? ну ось вам мораль:
я егоїст, а вони всі страшні,
бо і в найгіршій вашій біді
вони користуються вами.
як нею ось я:
хочу використати її всього лиш
на
все
своє
життя
