Любов? Кохання? Чи ненависть?..
Не знаю, може дивно це,
Хоча себе я запевняю,
Що це життя, що є ще й не таке.
Ні друзі, ні сім'я, ні вороги,
Ніхто не скаже правди тобі в очі,
А ті, хто скажуть…треба їм іти
На світу край! Подалі світ за очі.
Ти не така! Ти лялька у театрі,
Маріонетка у чужих руках…
Смієшся ти, коли всі плачуть,
І посміхаєшся, коли сама в сльозах.
Навіщо все це? Що це за життя?
Життя?.. Чи існування?.. Та ні, це просто гра!
Ці сльози, біль, ненависть, співчуття…
Життя – театр і все це є брехня…
А як інакше? Що бути собою?..
Сказати правду й розпочать війну!?
Йти в бій, і помирать від болю…
Ні! Я краще і ще трохи помовчу…
І буде тихо все, і буде спокій,
Буде брехня і все оте життя…
А що ми жили так, то будем жити й далі,
Коли не зміним щось в своїх серцях!
Я хочу буть собою, хочу жити!..
А не грати цю жахливу роль,
Хочу зійти зі сцени…полетіти…
Бо сцена – не життя, а жити – це не роль!
04.08.12