Ти пам'ятаєш той старенький тин
І відшліфований ногами перелаз…?
Під стріхами шевченківських хатин
Ми починали ранок свій щораз.
Через дорогу, за узліссям, ліс,
Куди ходили разом по гриби.
На стежках тих, мабуть, розрісся хмиз.
Звичайно, постарішали дуби.
Напевно, помілішала ріка,
Яку малим хотів переплисти.
Тверда і сильна батькова рука,
І тепла мамина… Розведені мости
Безжально від дитинства віддаляють.
Життя плутає, сплутує шляхи.
А спогади і згадки кружеляють,
Немов якісь невидимі птахи…
А я забув багато що, хоч плач.
Згасають в пам'яті минувшого світлини
Щоразу я повторюю "Пробач…",
Коли побачу кетяги калини.
Вони немов із втраченим зв'язок.
Їх гіркота – й покара, і спокута.
Тягну я спогадів невидимий візок,
Бо пам'ять до минулого прикута.
