Там, де ми боронили себе від сторонніх очей,
Там, де кисень був зайвим для дихання серцем,
Там, де горіло багаття наших останніх ночей,
Де шепіт лишився освяченим місячним окрайцем.
Там, де в твоїх руках я захлиналась від бажань,
Де губи розпухли від твоїх скоро останніх цілунків,
Де готова була розчинитись в тобі без вагань,
Там ти лишив мене на поталу голодних розлючених ранків.
Ранки хміліють. Ранки кров мою п"ють наче воду.
А сяйво світанку нагадує знов, що без тебе.
Замість тебе сонце цілує, не питаючи згоди.
А знаєш, я теж наче сонце, тільки без неба!