Про одруження олов'яного солдатика (Торонтівські етюди)
Давно я вже не бачила своїх дівчат. Кажу “своїх”, тому що навчилась сприймати їх як подруг, майже по-сімейному. Пройшли ті часи, коли я виписувала англійські назви деталей одягу на карточки для запам'ятовування, а от знайомство з дівчатами, яке зав'язалось у перші місяці, коли я ще розгортала кожну одержану мною рекламну листівку і вдячно поглинала усю інформацію, яку мені люб'язно надавали незнайомі друзі,- знайомство це залишилось у моєму серці до цих пір. Особливо мені подобається одна- блондинка із прямим волоссям середньої довжини. Часто вона буває в парі із худорлявою брюнеткою, і вони або приязно посміхаються одна одній, або нестримно сміються, мабуть, після вдалого жарту. Я сподіваюсь, що вони дружать і ніколи одна з одною не сваряться.
Моделі одягу із громіздкими зображеннями Покахонтас або Мікі- Маусів на грудях мене цікавлять мало, але ці доброзичливі усмішки, невимушені пози, солодка примруженість від пухнастого дотику халатів або піжам- усе це заворожує, так що хочеться ближче познайомитись із людьми, яким завжди так хороше. Часом я розбираюсь, хто кому ким доводиться. Наприклад, якщо біля гарненької дівчинки написано, що це дочка Лорен, я знаходжу на наступних сторінках Лорен і радію за неї, що вона так ефектно й молодо виглядає. Зовсім невтомлено.
Своїй дочці я так і не змогла дочитати казку про олов'яного солдатика. Дочка довго допитувалась, чим усе скінчилось, але я все зволікала з відповіддю, доки вона не забула. Якось мені потрапила до рук книга казок Андерсена американського видання із яскравими, зі смаком зробленими ілюстраціями. Наперед сумуючи, відкрила я її на останній сторінці казки про олов'яного солдатика. Там, де за традицією завжди малювали жменьку попелу і маленьке серце, на цей раз стримів сам олов'яний солдатик і обіймав рукою свою вірну балерину. “Андерсен” радісно закінчував свою казку тим, що нерозумний хлопчик, який жбурнув їх у вогонь, сам вжахнувся свого вчинку і вихопив їх назад: солдатик і балерина вже стояли на одній олов'яній підставці, яка, розплавившись, прийняла форму серця.
У світі чудес неможливого немає. Часом я думаю, що мої дівчата з рекламної газети могли бути на весіллі олов'яногосолдатика і балерини; а звідти усі разом вони вирушили на весілля лицаря Феба і циганки Смарагди у середньовічному Парижі...
Вікторія Торон 1997
Колись читала авторську російську казку з сумним кінцем. В післямові син каже письменнику: "Це не казка, бо у казок мають бути щасливі кінці". Я думаю, для дітей це дуже важливо. Але ж Андерсен писав не для дітей. Мені доже подобається сучасний кінець казочки про котика і півника в мультфільмі, зробленому київською кіностудією: півник питає котика: "А за що вони хотіли мене з'їсти?". "Ні за що, вони просто голодні" - одповідає котик, а коли півник засинає, котик несе циганкуватій лисичці і її лисенятам горщик борщу: "отак буде краще!" о
Вікторія Т. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вибачте, що так довго не відповідала на Ваш коментар --якось пропустилв його, не побачила.
Зараз випадково знайшла і прочитала із задоволенням.
Ви праві щодо Андерсена -- багато його казок, дійсно, не для сучасних дітей, як і казки братів Грімм.
І той кінець казки про котика і півника, який Ви описали, також мені подобається -- добрий і мудрий.
Ще раз дякую.
...тобто якби я прочитав цю казку у американському виданні, я би не заплакав так, як я плачу кожного разу, коли читаю казку своїм дітям? О, нещасні люди.
Вікторія Т. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, повинен бути Happy end. Нічого дітей травмувати змалку.
Головне, що на обкладинці все одно стоїть ім'я Андерсена.
о
