Шукала дівчина роботи,
Нарешті закінчивши ВУЗ.
Ось і співбесіда. Навпроти
Сидить у кріслі важний туз.
Її питає : чи є довід,
Який її сімейний стан?
Та виявилось, що не досить
Одержаних у ВУЗі знань.
-Вам,- каже- ще пройти би курси,
Щоб стати справжнім фахівцем!
Ви молода іще, «безвуса»,
Відкрита серцем і лицем.
Ви ще «сира» для нас й « зелена»,
Також нема у вас сім’ї.
Нам робітник такий – проблема!
Не візьмемо. Тож – селяві!»…
Одна співбесіда..Четверта…
З десяток обійшовши фірм,
Вона здивована відверто,
Нічого не знайшовши, крім
Дрібного зовсім підробітку.
Де взагалі не треба знань.
На курсах перевчилась швидко
І стало більше сподівань.
Вже після цього йде в контору,
Де буцім то були місця.
А там: «Нам треба, що не хвора
Іще з лікарні папірця».
Та - у лікарню, весь медогляд
Пройшла. Вже й завела сім’ю,
Хоч чоловік із нею поряд,
Що ж до роботи – дежавю!
В великій фірмі відхрестились:
-Ось, приймемо. А ви – в декрет!
У нас і так три породіллі
Свіжеодружених!» В кювет!...
Минуло кільканадцять років..
Дитинці скоро у садок.
Знайти б роботу, мати б спокій..
Тепер, здається, самий строк.
Співбесіда..Старий директор
Її анкету розгляда,
Бормоче: «Фах ваш – архітектор,
Й мала дитинка є, шкода!
Бо часто діточки хворіють.
А нам потрібен працівник,
Який на лікарняний сміє
Сходити раз лише на рік.»
І знов відмова. Ледь не плаче
Та жінка, мама молода,
З роботою немає їй вдачі,
Бо то -дитиночка мала,
То виросте дитинка – інше
Роботодавцю заважа…
А пройде час, ще буде гірше:
Для нас Ви, скажуть, вже стара…
Як важко жінці в цьому світі
Обмежень тих та протиріч,
І щоби стаж їй заробити
Працює тяжко день і ніч.
Дітей поставити на ноги,
І чоловіку догодить …
Чи не складні до нас вимоги?
Вам страйк жіночий об’явить?