|
СОН
Я так чекав, що прийде вона,
А її нема й нема, все зайнята була.
Гастролі, концерти, сцена велика,
Час у неї вкрали й дім подарували.
Ранок, трактор, поле, сію я.
Як кожен хлібороб, в надії,
Як виросте зерно, зберу його,
І нагодую цим хлібом тисячу людей.
Час настав врожай збирати,
А ти все, не хочеш приїжджати.
Прикро як, що труд мій, не оціниш,
Хоча, можливо, хліб мій ти куштуєш.
Ранок, небо, поле й ти стоїш.
Така прекрасна мов вранішня роса.
А, я мовчу, бо слів не можу підібрати,
Бо… з кожним роком ти все миліша й гарніша.
Дякую тобі. Ранок добрий! Як робота?
Все гаразд, вже збираю урожай.
А ти сама як то поживаєш, що нового?
Й в мене все гаразд, я люблю тебе Вова.
Ти…, що мене кохаєш, і давно?
Чому мовчиш скажи що-небудь?
Я теж тебе люблю. Ти знаєш!
Чому так довго ти мовчала?
Ти про що Володя? Мариш Ти?
Я молока й хліба взяла тобі,
На поїж, бо дивно ти говориш,
Сил потрібно тобі набратись.
Я марю вже…, Катруся свідок.
Що сказати? Так що казати?
Як все вона то знає. За ким
Я так сумую, аж марить починаю.
Катруся ти мене пробач!
Не можу я її забути. Пробач.
Якби я міг!... – Ти зможеш,
Тільки схотів би ти цього!
Я хочу, мій розум цього прагне,
А серце слухатись не хоче.
Ти ввечері прийди до мене,
І я сама, за тебе все зроблю.
Тільки прийди, не забудь, як того разу.
Ти ж знаєш, що ти для мене значиш.
Важко дивитись як ти страждаєш.
Прийди до мене, бо я тебе люблю.
Що мені робити, як мені вчинити?
Спуститись із небес, послухати її.
Чи бути вірним почуттям своїм.
А може, все ж таки, дати їй надію.
Люблю ж одну я, а інша - мене то любить.
Мені то легше, я не бачу свою щодня.
А Катруся бачить, але їй із цього що?
Ми ж не разом, а просто так – друзі.
Вона страждає із-за мене,
А я думаю лише про себе.
Так прийду я до неї й дозволю,
Їй зробити, із-зі мною, все що схоче.
Сонце сіло, темно стало, зорі заблистіли.
Роса упала і тільки зараз по домам.
Постихали мотори комбайнів,
А ми вдома спочивали.
Я знала, що ти прийдеш…
Звідки, знати ти могла?
Я ж рішення прийняв,
Проходивши повз твого дому.
Я знала, бо вірю в тебе.
Вірю, що ти не дасиш мені зів’яти.
Вірю, що твій розум й тобі не дасть…
Бо хочеш знову бути щасливив й коханим.
Ранок, трактор, поле, бачу я тебе!?
Знову марення, чи що воно таке!?
Вова – це я Каринка, прийшла, бо…
А як же слава, а сцена як без тебе!?
Сцена, слава – нічого вони не варті,
Коли відчуття самітності не лишає.
Я знаю як ти давно мене кохаєш, і знай,
Що я тебе кохала стільки ж, пробач мене.
Коли б прийшла учора…
Пробач, не можу бути я з тобою.
В мене інша є, і вона мене кохає.
Я не зраджу їй, навіть, із тобою.
Тоді я буду жити поряд з Вами.
Тебе я буду бачить і страждати.
І ти мене пробачиш за те, що
Я тоді не дала волю почуттям.
Я не можу тебе пробачить,бо
Нема за що! Повір мені Каринко
Не тримаю я на тебе зла,
А страждав, бо сам того хотів.
Іншого собі знайди, когось із фанів,
Без сумніву тебе вони бажають.
Вони – фани мого талану, а не мене.
Ліпше буду я сама – як і була.
І як ти станеш далі жити,
Знов естрада, сцена вся в роботі…
Наче ти, не живеш лише в роботі!?
Ні. Так жити більш не можна. Я скажу…
Ні, не смій таке вчиняти!
Вона не витримає цього,
Бо любить сильніш ніж я тебе.
Прощай і хай щастить тобі із нею.
Не йди, я ж люблю тебе й досі.
Проснувся я, невже це сон?
Який я радий був тебе побачить,
Тільки жаль, що від мене ти пішла.
30.09.12 Чорноморець Володимир
ID:
492393
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 14.04.2014 04:23:11
© дата внесення змiн: 14.04.2014 04:23:11
автор: chornomorecvi
Вкажіть причину вашої скарги
|
