мене звати Ліліт, і гіршої жінки немає
моя влада б лякала й нищила всі світи
та єдиний хто мою силу за ніц тримає
то ти
у відлунні аркану характерник підкорює морок
розсилає його у глибини загублених душ
заліковую рани. їх в мене від тебе сорок
більше не руш
ти й знати не знаєш скільки привносиш горя
ти й чути не чуєш який то вселенський біль
твої дарунки для мене -то сльози ( півморя)
і заметіль
в темниці кується зброя для мого світу
всі трави хороняться в моїй улюбленій скрині
я заховаю від тебе свою орбіту
від нині
мене звали Ліліт, і я думала гірше не буде
мене мріяли знищити всі, хто Писання читає
ще століття і той, що гірший, мене забуде
й я пропаду сама. цей душі не повертає
Помаранчева дівчинка
Змушує замислитись... 
