Помираю й зі світлом роджуся –
різнолика, безладна душа,
те, над чим цілий день я труджуся,
буду злісно трощить по ночах.
Лиш покличу дні світло-смиренні –
бурі з моря вже силу беруть,
а шукаю я бурю – край мене
усі крики і гомін замруть.
Про зорю вогнесяючу мрію –
на очах маю лиш сліпоту,
навесні мов на осінь марнію,
восени мов весною цвіту.
У байдужості час пропливає,
гасне там непрожите життя,
і розвіяний плач мій вмирає
над пустелею без укриття.
Димчо Дебелянов
Черна песен
Аз умирам и светло се раждам -
разнолика, нестройна душа,
през деня неуморно изграждам,
през нощта без пощада руша.
Призова ли дни светло-смирени,
гръмват бури над тъмно море,
а подиря ли буря - край мене
всеки вопъл и ропот замре.
За зора огнеструйна копнея,
а слепи ме с очите си тя,
в пролетта като в есен аз крея,
в есента като в пролет цъфтя.
На безстрастното време в неспира
гасне мълком живот неживян,
и плачът ми за пристан умира
низ велика пустиня развян.
