Вдарив грім. Чаша неба розколота.
Темних хмар розірвалась громада.
На підвісках з легенького золота
Загойдались небесні лампади.
Відчинили ангели віконце високе,
Бачать - помирає хмаринка остання,
А із заходу, мов стрічка широка,
Піднімається криваве світання.
Здогадалися слуги Божії -
Недаремно земля прокидається.
То, мовляв, німаки негожі
На війну з мужиком підіймаються.
Мовили ангели сонечку:
"Мужика розбуди піди, яснеє,
Тріпочи його за головоньку,
Настає-бо година нещасная."
Встав мужик, із ковша умивається,
Лагідно розмовляє з домашньою птицею.
Освіжившись, в постоли взувається,
Сошники дістає із палИцею.
Мислить мужик по дорозі до кузні:
"Ох і провчу я пику поганую."
Злість розпирає груди кремезні,
Із плечей скидає кофтину рвану.
Зробив коваль мужику списа гострого,
Сів мужик на шкапу вередливу-непутню,
По руському їде прОстору,
Насвистує хвацько пісню могутню.
Обирає мужик доріжки-то примітні,
Їде, свистить, посміхається.
Бачать німаки - задрижали дуби столітні,
Від свисту листя аж осипається.
Покидали німаки шапки з міді,
Налякались посвисту богатирського...
Русь справляє святА цій побіді,
Гуде земля від дзвону монастирського.
Текст оригіналу:
Грянул гром. Чашка неба расколота.
Разорвалися тучи тесные.
На подвесках из легкого золота
Закачались лампадки небесные.
Отворили ангелы окно высокое,
Видят — умирает тучка безглавая,
А с запада, как лента широкая,
Подымается заря кровавая.
Догадалися слуги Божии,
Что недаром земля просыпается,
Видно, мол, немцы негожие
Войной на мужика подымаются.
Сказали ангелы солнышку:
«Разбуди поди мужика, красное,
Потрепи его за головушку,
Дескать, беда для тебя опасная».
Встал мужик, из ковша умывается,
Ласково беседует с домашней птицею,
Умывшись, в лапти наряжается
И достает сошники с палицею.
Думает мужик дорогой в кузницу:
«Проучу я харю поганую».
И на ходу со злобы тужится,
Скидает с плечей сермягу рваную.
Сделал кузнец мужику пику вострую,
И уселся мужик на клячу брыкучую.
Едет он дорогой пестрою,
Насвистывает песню могучую.
Выбирает мужик дорожку приметнее,
Едет, свистит, ухмыляется.
Видят немцы — задрожали дубы столетние,
На дубах от свиста листы валятся.
Побросали немцы шапки медные,
Испугались посвисту богатырского...
Правит Русь праздники победные,
Гудит земля от звона монастырского.
ID:
490324
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 04.04.2014 20:35:15
© дата внесення змiн: 04.04.2014 20:35:15
автор: Роман Селіверстов
Вкажіть причину вашої скарги
|
