З’їдає сніг горнило променеве,
Весна-ясна обходить Краснопілля,
І шепотять-вихитують дерева –
І теплий вірш народжує дозвілля.
Яснюща синь на Теплого Лексія,
І горобці весну вітають щиро,
На гілочках пробуджується мрія,
Торкає у душі поета ліру.
Він обійшов містечко у роботі,
На лаву сів, відкинувши рутину –
Пташки дарують щастя в кожній ноті,
І сонечко поету гладить спину,
І Краснопілля заглядає в очі –
Спішать кудись лиш люди та машини,
А от пташки виспівують пророче,
А от поет позбавився рутини,
Бо сонечко – горнило променисте
На площі топить снігу гору білу,
Бо все таке ясне, прекрасне, чисте,
Бо теплий вірш розкрив поету крила.
2011