Весь вечір гріла свої плечі,
До батареї тисла спину –
І думала одне весь вечір:
«Коли вже ти заглянеш, сину?
Хотілось так молитву чути,
Ти ж обіцяв: читати буду –
Крадеться сон в очей закути,
І голова спада на груди…
Зима стужує за стіною,
Німію я сама в кімнаті,
Пливуть думки мої рікою –
Якісь пусті та дурнуваті…
Та що вже є – і слава Богу:
Стара ж бо – й думаю старечо,
І від життя не жду нічого,
Коли літа згинають плечі,
Коли життя – одна кімната,
В якій своє село я бачу,
Та ще молюся Богу свято,
Та нишком ще тихенько плачу…
Ти прийдеш, знаю, щоб читати –
І я засну немов дитина…»
Весь вечір гріє спину мати
Та все чекає свого сина.
11.02.2011 року
