С. Есенин. "По дороге идут богомолки…" (Переклад на українську мову)
У дорозі жінки-пілігрими,
Під ногами полин і пеньки.
Розсуваючи шпильки шипшини
Дзвонять їх рівчаками ціпки.
Бур'яни топчуть в полі постоли,
Десь іржання і храп табуна.
Кличе їх до святого престолу
Дзвін гучний, немов зик чавуна.
Жебоніють старі Євангеліє,
В'яжуть жіночки коси до п'ят.
Із обійстя з високої келії
Зрять монахи на хУстки дівчат.
Монастирські на брамі ознаки:
"Втішу того, хто вірить мені",
А в саду розбрехались собаки,
Мов зачули злодюг на гумні.
Лижуть сутінки золото сонця,
Десь гаями відлунює дзвін...
У тіні від верби-веретенця
Богомолки ідуть на уклін.
Тект оригіналу:
По дороге идут богомолки,
Под ногами полынь да комли.
Раздвигая щипульные колки,
На канавах звенят костыли.
Топчут лапти по полю кукольни,
Где-то ржанье и храп табуна,
И зовет их с большой колокольни
Гулкий звон, словно зык чугуна.
Отряхают старухи дулейки,
Вяжут девки косницы до пят.
Из подворья с высокой келейки
На платки их монахи глядят.
На вратах монастырские знаки:
«Упокою грядущих ко мне»,
А в саду разбрехались собаки,
Словно чуя воров на гумне.
Лижут сумерки золото солнца,
В дальних рощах аукает звон...
По тени от ветлы-веретенца
Богомолки идут на канон.
