Буває, в світ приходять такі люди,
Що були немов цілим, але з часом,
Їх роз'єднали і дали забути-
Що добре може бути їм лиш разом.
Не в кожного така є половина,
Є ті, кому це просто не дано...
Проте не розуміє це людина,
Й шукає свою долю все одно.
А якось так буває, що нічого,
Нам не приносить радості в житті,
Насправді ж це немає саме того,
Без кого ми завжди у самоті.
Це не про дружбу, ненависть й любов,
Ці почуття не раз дано пізнати,
І хай від них горить у венах кров,
Та це не з ними нам дано літати.
І назви почуття це, ще не має,
Бо рідко зустрічається в наш час,
Як хто його зустріне - то впізнає,
І впевниться у ньому, ще не раз.
Спочатку можем ми не зрозуміти,
Яким же почуттям ми оповиті.
Немов так сильно почали любити,
Але ж гадали, що любов'ю ситі.
А потім здасться, що більше не треба,
Нам цю людину бачити чи знати,
Але без неї вже не видно неба,
Бо саме з нею ми могли літати.
І хоч би сотні раз, ви розійшлися,
Вас доля буде зводить разом, знову,
Бо ваші душі у одну злилися,
Не дивно, що знайшли ви спільну мову.
І кожен з вас, колись знайде кохання,
і друзів має також, кожен з вас,
Та бути разом- не пройде бажання,
Воно так глибоко сидить у нас.
З людиною цією ви щасливі,
Вам просто бути поряд, вистачає.
Про речі що для вас такі важливі,
Навіть без слів людина ця вже знає.
Це почуття ще більше за кохання,
Бо у коханих сумніви постійні,
І це не дружба. Дружба -як змагання,
Де переможці, ті хто більш надійні.
Це почуття, не можна описати,
Воно-надія, віра, сенс життя.
Його лише потрібно відчувати,
І берегти немов своє диття.
ID:
471981
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 12.01.2014 13:22:02
© дата внесення змiн: 12.01.2014 13:22:02
автор: Favord
Вкажіть причину вашої скарги
|