Сніг мете і заліплює очі, сніг не знає, чого він хоче.
Вітер дме, - замітає стежину, що веде від тебе до мене.
Все одно я її відшукаю, бо всім серцем шалено кохаю,
Відшукаю ій за небокраєм і мій шлях тебе не обмине.
Затушу біля хвіртки цигарку - смачно пахне картопля на шкварках,
Крізь щілину у ставнях побачу, як виймаєш з печі калачі.
Подарунок достану з кишені і негучно постукаю в двері.
Ти спитаєш: " Кого ж бо там носить у таку заметіль уночі?
Я прокашляюсь після дороги, потупцюю і витрушу ноги,
Що, як крейда - всі білі від снігу і скажу : "Відчиняй вже, свої".
Ти відкриєш, мені посміхнешся, так, що ледве не вискочить серце
Прямо з грудей до тебе на зустріч і впадеш у обійми мої.
06. 01. 14 р. 23-30
