Теплий вечір, тихий вітер, свіжий стіг,
Спати на землі мене ви відвели.
Не літає світлий пил уздовж доріг,
В небі місяця блідий проглянув ріг,
В небі тихо зорі розцвіли.
Зорі падають мов сльози вогняні,
Прошуміла м’яко крилами сова;
Бачу, бо душа в природи глибині,
Як тремтять від вітру зорі в вишині,
Чую в тиші, як росте трава.
Максім Багдановіч
Цёплы вечар, ціхі вецер
Цёплы вечар, ціхі вецер, свежы стог,
Улажылі спаць мяне вы на зямлі.
Не курыцца светлы пыл усцяж дарог,
Ў небе месяца праглянуў бледны рог,
Ў небе ціха зоркі расцвілі.
Знічка коціцца агністаю слязой,
Прашумела мякка скрыдламі сава;
Бачу я, з прыродай зліўшыся душой,
Як дрыжаць ад ветру зоркі нада мной,
Чую ў цішы, як расце трава.
