Я задихаюся. Мене душать чотири білі стіни моєї крихітною кімнатки. Я дряпаю стіни. Намагаюся врятуватися. Я раз за разом роблю відчайдушні спроби втекти з в’язниці під назвою „Суспільство”. Мене дратують фальшиві, а що гірше - механічні посмішки і майстерно відточене лицемірство. Я шукаю розради у всьому, немов зачіпаючись за останній шанс на порятунок. Перед смертю не надихаєшся.
Я сідаю на вузький вже понищений підвіконник. Навстіж відкриваю завжди замкнене вікно. Моя улюблена кава з молоком чомусь здається мені прісною. А на язику залишається гнилий і терпкий присмак чогось мертвого. Я слухаю улюблену пісню, яка видається мені заїждженою і банальною. Дивлюся на натовп вічно-заклопотаних людей. Всі кудись біжать безперестанку, ніби намагаючись впіймати птаху везіння, або ж навіть більше - майбутнє.
Потроху наступає ніч – моя улюблена пора. Вночі риси облич стають миршавими. А замість звичних образів видніються лише силуети. Я люблю додумувати риси, яких не бачу. Я клопітливо досліджую поведінку кожного силуету. Спосіб ходьби, механічні обертання, звуки голосу і ледь помітні жести. А потім, після нескладного аналізу, створюю образ людини у своїй голові. Спершу це було захоплююче і заспокоююче. Своєрідне лікарство від зайвих думок про фальш і лицемірство.. А потім якось проїлося. Образи стали подібні, а деякі навіть ідентичні. Неначе змальовані з одного оригіналу, який був мені невідомий. Ніч стала подібна до дня. Ніщо більше не робило її особливою.
Разом з любов’ю до ночі повністю зник мій стан страху. Тай божевілля і розпач якось розчинилися у повітрі. Замість них прийшла байдужість і апатичність. Ніщо неважливо і здається, що зникаєш. Напевно так часто буває. Я називаю це другою стадію пост любові. А після неї – пустота в якій марно намагаюся зрозуміти, що таке "Я" і коли воно зникло.
Пустота – найкраща стадія. Вона єдина дає змогу зрозуміти маленьке створіння під назвою “Я”. В пустоті легко знайти справжні мрії і розібратися у заплутаній павутині життя. Пустота необхідна для оновлення неначе відпочинок. Вона немов чисте полотно на якому малюю нову реальність, а з нею – нову рутину. Пустота – це початок нового кінця.
