Танцювала дівчина, йдучи по провулкам,
здивовані погляди бачачи скрізь.
Вона посміхалась, бо як їм збагнути
предивне поняття коли ти один.
Старенький шарф всі збиті підошви,
але не потрібні вони щоб літать,
здіймалась чудово проходячи парки,
усмішкою взнала: паролі ,ключі,
серця не витримували просто такого
готові на все були тільки б піти,
хоча і не поруч скрадатись як злодій
в пітьмі її крил, що відкриті завжди.
Танцюя в алеях, мостах , переходах,
їй все ж вдалося втекти від юрби,
і в той час коли була одинока
на шарфик скотились чотири сльози,
ті сльози мов жертва сумній своїй долі
бо змушена вільною вік свій пройти.
́