Якось ми з другом відпочивали на природі. Чудовий день, сонце ясне і все навкруги святкувало і росло. Ми готували шашлик, для проформи рибалили. Смалили заборонені цигарки із тайланду. Та ось настав вечір, розпалили на вуглях багаття, вкинули туди картоплю у фальзі. Хоча я дуже протестував, бо полюбляв трохи присмажену, а не приморочену. Але друг усміхаючись мене таки у мовив:
-ти не пожадкуєш, - мовив він загадково ;). І я як наївне дівча погодився.
Далі діло стало до ночі, небо наповнили зірки і хмарки, що мірилися хто краще затулить місяць.. але нічний суворий вітерець вмить то гру прибрав аж до самого обрію.
Картопля вже застигла і ми з сальцем, та черговим забороненим напоєм куштували її, та дивилися на зоряне небо. Хотілося говорити розумні філософські речі, але то було зайве. Але мій товариш, коли я замріяно жбурнув до ставу шмат вуглинки, мовив:
-цікаво, як там, на іншій стороні місяця.. що там, чи буває світло, чи усюди темрява вікова.
Я здивовано поглянув на нього, бо трохи не поперхнувся з несподіванки!. Все ж ніби було добре, а тут таке.. високі думки – ні про що. Він певно знає що місяць повернутий до нас лише одною стороною. То до чого се…?
Та мій друг, ніби не помічав мого бентежного погляду.
То було на погляд у момент, коли хлопець невимушено серед натовпу, помічає її, якимось дивним чином виділяючи дівчину з усього. Зачаровано, а потім замріяно не зводить з її очей. Вона – поняд усе. Вона – чудова.
Я намагаючись його зрозуміти допив пляшку зілля, але здоровий глузд не полишив мене. Тому не витримавши мовчанки я мовив:
-слухай, облиш.. що за думки!..
Він уважно дивився на неї, потім обережно підвівшись:
-у кожної медалі є дві сторони. І невідомо нікому, де завтра опинишся.
З цими словами він рушив до вітру.
***
Пройшов час, а ці влучні слова не полишали мене і моїх скронь. Вони наче б-то мали промайнути повз, - але не у той видко раз.
І тепер, сидячі наодинці з думками, коли хочеться відмінити правила і затянути сигаретт, починаєш змірковувати. І вирушаєш у мандри імовірності.
Так дивно, адже над собой хорошим важче сміятись, особливо коли коти на душі шкребуть і просять погуляти. І навіть без твоєї згоди на те.
