Тетяна Дем'янова, Сонет: Тобі, кохана, знов-таки не спиться?
Тобі, кохана, знов-таки не спиться?
Усе думки гуляють в чехарду?
Дозволь мені – і я біду-нічницю
з чарівних війок чарами й зведу.
З твоїх очей, таким котком у ласці,
зжену у кут клубок безсонь твоїх;
промуркочу тобі у звабній казці –
що я без тебе теж заснуть не міг.
Тебе зігрію ласкою своєю
і мороком дрімотним обів’ю.
І попрошу підмоги у Морфея:
«Заколисай ти любоньку мою!»
Нехай твій сон заховує до ранку
моє тепло і хвилі колисанки...
Таццяна Дзям'янава
Санет:Табе ізноў, каханая, не спіцца?
Табе ізноў, каханая, не спіцца?
Усё гуляюць думкі ў чахарду?
Ты мне дазволь – і я бяду-начніцу
з чароўных веек чарамі звяду.
З тваіх вачэй з амаль кацінай ласкай
зганю бяссонне ў кут, нібы клубок,
і прамурлычу зманліваю казку –
што без цябе і я заснуць не мог.
Пасля сваймі абдымкамі сагрэю
і туманом дрымотным абаўю.
І папрашу садзеяння ў Марфея:
“Закалышы любімую маю!”
Няхай твой сон ахоўвае да ранку
маё цяпло і хвалі калыханкі…
