Нас з тобою більше не існує.
Я тепер живу своїм життям.
Все зробив, щоб я сім’ю розбила.
Та й пішов собі за небокрай.
Я чекала, вірила, молилась.
- Поверни мені моє життя!!!
Я ж стояла біля ніг твоїх прибита,
Не пускала смерть до тебе я.
Ти вмирав душею дуже довго,
І на смертнім ложі ти лежав,
Очі закотилися під лоба,
Ти останні подихи звершав.
Я трусила твоє тіло. Знаєш
Я шукала спосіб все зробить,
Щоб лишився назавжди зі мною,
Не пішов тунелями бродить.
Я з твоєю смертю сперечалась:
Ти кому важливіший із нас.
І вона мені пообіцяла,
Відпустить тебе на певний час.
Я раділа. Хлопала в долоні.
Та вона сказала: «Стережись,
Бо коли до іншої він піде,
Ти мене покличеш в ту же мить.»
А мені важливо було інше,
Щоби ти навчився знову жить,
Щоб кохав душею біло-сніжно,
Щоби знав, що є кому любить.
Як дивився в мої очі, помниш?
Як сльоза збігала по щоці?
Як казав ти: «Не покину більше!»?
Та слова твої були пусті.
Ти ожив сьогодні я це знаю.
І не треба більше тобі Я.
Та на жаль, я все тобі прощаю.
То ж лети собі у забуття!
Lada-Annag відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
не жалкувати? та звісно, жалко просто надії, віри і часу. Хоча в тот самий момент мене радує, що життя цієї людини йде вперед, а не в такі молоді роки піти в "той не наш світ". Тому хай буде все чудово. Можливо колись, він в думках мені подякує. Хоча я більше цього не чекаю.
Супер ! ! !
