(пісенька)
Хтось нові відкриє зорі,
Різні АЛЬФИ і ОМЕГИ.
Серед тисяч інфузорій
Я ж така собі амеба.
Ще в якомусь, певно, класі
Я давно собі вже втямив,
Що в нікчемній сірій масі
Я всього лиш біла пляма.
Щось німе, маленьке, сіре.
Певно, іншим так і треба.
В днів бездонних чорних дірах
Я така собі амеба.
Лиш кивай і стисни пельку:
- То не твоє, вуйку, діло!
Сядь собі й мовчи тихенько.
Нащо нам ворона біла?
Серед велетів ми воші.
Де в житті оцім пробитись.
Блати, хати, статки, гроші.
Що ж маленьким нам робити?
Хтось кричить: - Не грай вар’ята!
Тягнеш свого воза тихо.
Копнуть так, що зблиснуть п’яти.
Не буди, одначе, лихо.
Між акул крутих не рипайсь
В цім житейськім пеклі-морі.
Ти мовчи собі, як риба,
Все ж цілішим будеш. Сорі!
Хочу я котом чи птахом.
Де мені до тигра й лева…
Інші ж кажуть: - ти мураха,
Інфузорія, амеба.
Ставить час питання руба:
ХТО ТИ В СВІТІ ПРОСТО НЕБА?
Або ще зростеш ти дубом,
( Може, звісно, й «вріжеш дуба» ),
Або жити, як амеба.
СУПЕР!!! так! треба зрозуміти хто ти, прийняти це, і виконати свою міссю. Мабуть так! Та все ж ми люди! і цим дуже відрізняємось від амеб! А якщо хтось і хоче бути амебою, чи дубом, то хай собі! знаєте як показує мій життєвий досвід, амеб більше! Не звертаю на них уваги вже! Хай собі! Але що цікаво амеба залишиться амебою, а людина-амеба завжди має шанс стати дубом чи ще ким!
v1n відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Щиро вдячний! Так воно і є! Наболіло трохи і вилилось експромтом! Тисну руку!!!
Все то, вуйку, так воно і є, хоч за душу час-від-часу те таки буре. 
