Ранкова тиша. Чашка кави з молоком. Дім ще ніжиться в обіймах ночі. А він, немов кошеня, в обіймах ковдри. Вона любить дивитись на сонні обличчя. Ще з дитинства. Це щось суто сімейне. Все спокуто таємницею. Свідомість, як немовля, народжується на світ. Кожного ранку по-різному. В такі моменти людина стає по-особливому рідною. Беззахисно-спокійним дитям, навіть якщо йому далеко за сімдесят. Апогей щирості.
Якими таємницями годується зараз його душа? На якому небі літає? Які знаки і образи збирає по землі? Які відповіді бачить...і хитра, напряму нічого не видасть потім. Хто і що йому зараз розказує? Таким зосередженим і уважним вона рідко його бачить...
Все. Розмову скінчено. Він повертається до свого простору. Чуючи, як нестерпно гримить тиша, він посідає на блискавку і стрімко летить на цей дивний звук. На всій швидкості врізається у грата свідомості, але вони не відчиняються. Ще декілька разів. Вона бачить, як тремтять його вії під натиском цих ударів. Нарешті очі відкриваються. Струшуючи залишки космічного пилу, він освоюється містом, у яке прибув. Місто, сповнене відблиском її очей. Простір заповнюється її посмішкою.
Відкриває двері новий день.
-Вітаю з народженням. - відбиваються від стін слова рідного голосу.
спасибі, моя хороша)
молодець 
клас... 
