Лише один крок. Так мало, проте водночас багато може втілитися у ньому. Рівний подих, кошлаті думки, вицвілі очі, сповнені прочитаних рядків. Його душа стояла за крок від прірви власного життя.
Звичні, незмінні дні….. Що лишається для душі у потоці календарних хвиль? До чого варто прагнути, аби віднайти спокій, відповіді на вперті запитання? Усе лишалося без змін… Дощові ранки, недописані листи, скалічені слова, що лишалися візерунком крапок у кінці речення.
За його плечима зосталися роки сповнені різних відтінків, загублені адреси та адресанти, почуті у слухавці голоси, довгі, стомлені ланцюги очікувальних гудків і зрештою несподіваний дзвінок, якого напевно ніхто не чекав, здивовано здіймаючи брови у захваті неочікуваності. Блукаючи у натовпі імен, псевдонімів та образів, він натрапив на душу, яка проживала власне життя в оболонках вибудованих слів, які утворювали союз із почуттями. Вона ніколи не прагнула бути відомою, потопати у хвилях захвату. Просила лишень краплину щастя, розуміння та самотності серед людей. Почувши стукіт у двері життя, душа загорнувшись у теплу ковдру роздумів, зробила крок до зачинених дверей світу. Цікаво, звідки виникає довіра до нових очей, які пильно вдивляються у душу крізь прочитані рядки? Чи то чергове мрійливе бажання не відчувати омани довірливого серця? Душа наблизилася до краю прірви чужого відчаю.
Їхні душі розмовляли пошепки кожного вечора. Вона закривала очі, згадуючи отримані рядки, почуті слова, настрої, що малювали палітру уривчастих телефонних сповідей. Стомлені виром прожитого дня, очі пірнали у глибини осіннього сну, лишаючи на устах короткі фрази, чоло яких огортали чорні горошини крапок. Її душа знала, що наступний дощовий ранок огорне долоні теплом пухкої ковдри, тихим, примруженим муркотінням волохатого, вусатого чуда, кладучи на край подушки нового листа. Його ж думки блукали довгими, заплутаними лабіринтами вечірнього безсоння у пошуках потрібних слів, які наступного ранку бачили б посмішку тієї, яка нині була добровільною полонянкою сну. Дощові, сірі ранки всотувалися у тонкі пори його шкіри, проникаючи все ближче до серця, шепочучи сумніви, вагання та розгубленість, що здіймали голову у розбурханій душі. Дивним чином світ почав шалено обертатися навколо, чуже життя, доля чомусь полонили думки, не полишаючи власне на самоті з роздумами. Душа загорнена у теплу ковдру роздумів поволі, кволими кроками проходила коридорами його щодення. Думки відчували тепло її тонких пальців, стомлений погляд, ледь вловимий настрій розгубленості та спантеличеності. Для нього вона втратила власне ім’я, лишившись тією, яка відчинила двері відчаю. День квапливо зникав у завісах вечора, згодом у спокусливих шатах його супутниці ночі, крадучи хвилини спокою та очікування відповіді. Очі вкотре перечитували зливи листів-сповідей її життя, знову дивуючись тому, як швидко кожне слово розчинялося у його зіницях.
- Щось має змінитися! Ми неодмінно повинні знайти відповіді на питання, які гронами сміття оточують щодення. Чому раніше душа мовчала? Чого чекала, невже її? І чому ж саме зараз? Коли не можу зібрати мозаїку свого існування, коли думки спали, припорошені пилом непотрібності? Нестримний, істеричний танок роздумів розривав ще одну його практично безсонну ніч, лишаючи по собі лист з безліччю недописаних, хаотичних речень, у лабіринті яких наступного дня блукатиме чужа душа.
Їхні душі зустрілися випадково у потоці вихованих, вибудованих слів, перетворивши листи на море запитань без відповідей, які сиділи на стільцях довкола душі, пильно вдивляючись в очі навпроти, в очікуванні відповіді. Він намагався порозумітися із власними думками, вона прагнула впорядкувати правильний хаос його слів. Він стояв на краю власного відчаю, не знаючи того, що за плечима лишався погляд, який вірив у його душу.
Двері відчаю зачинилися з тихим хрипом, залишивши позаду дві душі, які проживали власні дні на відстані прочитаних, недописаних речень, в очікувані повернення запитань, які стрімголов кинулися за край відчаю.
ID:
449997
Рубрика: Проза
дата надходження: 19.09.2013 09:46:53
© дата внесення змiн: 20.09.2013 08:56:24
автор: філософ
Вкажіть причину вашої скарги
|
