Вже осінь втомлено бреде –
Так довго йшла з підвалин літа.
Заклякло сонце золоте,
Та зорі чубляться, мов діти.
Холодний ранок. У траві,
Росистим вкритій ізумрудом,
Біжать мурашки-трударі,
Та сумно десь скрегоче одуд.
Збігають промені в ставок,
Накритий пористим туманом,
У верболозі їжачок
Сховавсь під листячком зав’ялим.
Опівдні осені краса
Розкриється листом багряним.
Усім – ця осінь дорога,
Мені ж приємніша – з дощами.
Коли камін сичить вогнем,
І вікна плачуть від застуди,
Цим тихим і похмурим днем
Весь в спогадах іду на люди.
Під шепіт сонного дощу
Блуджу по вулицям пустинним,
В цей день тобою я живу
Скорботним серцем безневинним.
225
