Радіючи пробудженню дерев і трав
Вона ступає тихою, ледь чутною ходою.
Краси такої ще ніхто не знав,
Що заворожує, веде серця до непокою.
Торкається чарівність посмішки весни
Прекрасних, ніжних, ще дитячих вуст,
Вона приходить в найсвітліші сни
Тих, що скликають благородство муз.
Різноголосим співом знов і знов
Озветься заспаний величний ліс,
Пророчить він: “Прийшла сама любов!
Ви збережіть її від заздрості і сліз.
Не дайте чисту душу загубити
Тим, хто прийшов із чорною душею.
Залиште все, як є, без іміджів і суєти,
Що у містах великих вже поза межею”.
Нас так багато на одній землі,
Всі ми такі нікчемні в її сяйві.
О! Дай нам Боже, щоб не стали злі
від відчуття, що тут ми зайві.
1999р.
