від того що так хочеться відчути
найлегший подих західних вітрів
мовчати, вірити...
згадати і забути,
пробачити, як нам Господь велів.
і розчинитися повітрям за пів кроку
до тебе...й огорнути наче плед
вести тебе усю земну дорогу
не озираючись,
а лиш іти вперед
від того що так хочеться почути
шелесту трав замріяних полів
тобі співати поглядом закутим
у лід. Але при цьому не забути
тепло тих рук твоїх
і золотий вогонь
як дарувати щастя ти зумів
від того що воліла б потонути
в безодні від навіяних дощів
і голос твій хоч раз і ще почути
луною терпкий біль
нестримний подих
допоки не забракло мені слів
щоб написати все, що прочитала
з твоїх очей і ніжних сильних рук
тобі себе давно подарувала
і в унісон сердець я чую стук...
