З ним було тепло, трепетно, міжпланетно.
Легко змогла б ти вічно його терпіти.
Попри оце зарано зів'яле літо,
Він був водночас всім і нічим конкретно.
Поки тримайся міцно. Твої маршрути
Ще не написані. Краще купи чорнила,
Ким би ти не жила, аби пережила.
Іноді треба просто це перебути.
Можеш втрачати далі свою опору,
Різати знов повітря шаленим криком.
Ти таки любиш безглуздо і майже дико.
Вкотре виводь його ненадійним хлором.
Скоро усе мине, як завжди минало.
Ти його бачиш в кожній розмитій тіні,
На стелі і стінах в кожній із кривих ліній,
Але тобі його так пекельно мало.
Раджу: вдихай частіше - і стане легше,
Чула, що світ - це театр, а ми - актори?
Просто якщо забути, то без повторень.
Просто аби забути. Хіба ж це вперше?
Не знаю, кому присвячено.
Не знаю, до кого мовлено.
А слово до слова плаче, мов
Самою душею наболеною.
Аж просто б усе покинути,
Прийти, пригорнути за плечі,
Щоб сльози в сорочку вимокли,
І - прояснився вечір!
Fairytale відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00