і чомусь так нестерпно хочеться кави
в ліжко на вечерю
здіймати пил з старих речей
оживляти їхню історію
незасинати під їхні голоса
під їхню немічність згадати минуле
і так протриматися аж до ранку
поснідати молоком
закрити фіранкою спогади
щоб більше не повертатися до хламу
мені говорили, що має бути
свобода вибору, свобода погляду
але відразу пригадується
тоталітарний режим мислення
світовій практиці відомо безліч
випадків самозахисту
від раптового удару в спину
до перетворення в ворога самому собі
щоб не вмерти з сорому
щоб вижити в людському середовищі
бо коли розсипається мак
ще не вигадали, що це може означати
просто навіть після того
як все листя опаде
земля не перестане вкриватися снігом
вмиватися дощем, грітися під сонцем
це закономірно
що старі речі зберігають
це неприпустимо
що їх забувають
це можливо
що вони стоятимуть тут завжди
навіть після того, як я
сповна нап'юся молока
і безсоння ввійде в звичку
старі речі мають право голосу
і це вони сказали мені закрити їх фіранкою